Комунальний заклад "Середня загальноосвітня школа №25" Кам'янської міської ради спершу задумувався як школа мистецтв та ужиткових ремесел. Звідси і така незвичайна форма споруди, що складається з чотирьох об'єднаних між собою корпусів. Велична і монументальна, з державним гербом із білої цегли над ганком, що так доречно вписався у весь архітектурний ансамбль будівлі, з затишним внутрішнім двориком та широким, обрамленим клумбами майданчиком для урочистостей. Ця споруда не може не привертати уваги, і, проходячи повз, завжди затримуєшся довгим поглядом, ловлячи себе на думці: як-то, напевно, добре тим дітям, що судилося вчитися в цій школі: така ж бо світла, простора і по-домашньому затишна. А відкрила свої двері назустріч діткам школа мистецтв у 1993 році, прийнявши до своїх лав аж 1015 учнів. Всього 35 класів. Серед шкільних предметів, що викладалися в перші роки молодої школи, були такі незвичайні, як драматичне мистецтво, літературна освіта, риторика та інтегрований факультативний курс «Історія науки і культури» (під редакцією Гельмана). Нелегкими були перші роки становлення для молодого колективу педагогів. Не вистачало навчальних кабінетів, тому доводилося працювати в дві зміни. Була проблема із кількістю техперсоналу, тож учителі після уроків самі прибирали коридори, а класи допомагали мити учні з батьками. Та незважаючи на ці побутові проблеми, перші роки педагоги згадують з теплотою і любов'ю. 

       Із спогадів вчителів початкової школи: «Колектив, а він складався із 51 педагога, був молодий, дружний. Разом долали з легкістю всі проблеми, разом і всі свята відзначали. А взимку великою учительською компанією ходили в ліс на гірку на санчатах кататися. Вчителів спочатку не вистачало, тож у всіх було багато годин навантаження, а від того й зарплати непогані. Важко переживали 1995-1996 роки. Тоді зарплати затримували — криза була. Деякі вчителі не витримували, йшли шукати кращих заробітків, тому в ті роки школа втратила чимало хороших кадрів». Та не тільки педагогам складно було, вся система освіти потерпала від кризи. Тож і школа мистецтв у кризовий період перейшла в статус звичайного загальноосвітнього закладу.

Перші три роки школу очолювала Курниш Раїса Федорівна.

       Ось рядки із спогадів першого директора про ті часи: «Я працювала у СЗШ № 43. У квітні 1993 року до мене звернулась Наталія Дмитрівна Виборна і запропонувала стати директором нової школи. Планувалося, що це буде школа №45. А тут раптом закрили у місті, за ринком, школу № 25, і нам дали цей номер. Спочатку якось було некомфортно, бо вже звикли до № 45, а потім раділи, що за нумерацією опинилися в самому центрі списку шкіл». 

А з 1996 по 2003 рік крісло директора посів Микитась Іван Федорович.

       Ось як згадує часи свого керівництва колишній директор: Питання: - Коли і як довелося стати директором школи? Відповідь: - У 1996 році мені запропонували очолити СЗШ № 25. На той момент я був заступником директора з навчально-виробничої роботи професійно-технічного училища № 4 нашого міста. П.: - Які труднощі у роботі директора довелось пережити на початку своєї діяльності? В.: - Знаєте, це був досить складний момент в історії не тільки нашої школи, а і всієї країни. Україна тоді лише починала свій шлях як самостійна держава і мала багато економічних проблем. Це були роки, коли заробітну плату не сплачували майже всім – і учителям, і батькам школярів. А мені, як директору, довелось відновлювати матеріальну базу школи, бо на момент отримання мною посади школа була у важкому матеріальному стані: за результатами щорічної перевірки школу навіть не було дозволено відкривати для учнів. Не були готові їдальня та більшість кабінетів. Нам дали 1 місяць для усунення всіх недоліків, і ми дивом впорались. Подальша робота з матеріального забезпечення школи теж давалась нелегко. Ми були вдячні батькам учнів за найменший внесок у шкільний бюджет, адже знали, що вони місяцями працювали, не отримуючи платні. Ще однією рисою, характерною для цього часу, була необхідність скорочення штатів. І для мене, як керівника, це було дуже болісним процесом. Адже мені доводилось вирішувати, хто має втратити роботу…Я й досі згадую ті часи як найважче випробування у своїй роботі. П.: - Як зустрів Вас колектив школи? Чи були непорозуміння з колегами? В.: - Колектив зустрів приязно, взагалі люди в школі працювали чудові! Одразу створився робочий настрій, люди розуміли мене. Добре пам’ятаю склад керівництва школи на той момент, заступників директора, педагогів… П.: - Які досягнення СЗШ № 25 за період Вашого керування школою Ви вважаєте найбільш вагомими? В.: - Багато корисних та добрих надбань було зроблено колективом школи за ті роки. За допомогою міста та батьківських коштів ремонтувались шкільні коридори, спортивна зала, кабінети старшої та молодшої школи. Була упорядкована молодша школа – кабінети розмістили на поверхах за паралелями для зручності роботи учителів та школярів. Невеличка шкільна бібліотека була реформована та значно поповнена за допомогою Управління комунального господарства. Саме ці люди передали на баланс нашої школи свій бібліотечний фонд, реконструювали та розширили приміщення бібліотеки, встановили грати на вікна. Ще одна велика справа – робота з переобладнання шкільних кабінетів праці. Ми прагнули створити справжні майстерні технічної праці (для хлопців) та обслуговуючої праці (для дівчат). Нам вдалось придбати і налагодити деревообробні та металообробні верстати для майстерні. Кабінет обслуговуючої праці планували переобладнати у швейну майстерню і створити 15 повноцінних робочих місць для того, щоб дівчата 8 – 11 класів мали можливість отримати посвідчення спеціаліста за спеціальностями «Швачка» та «Модельєр жіночого одягу» разом із атестатом про отримання середньої освіти, бо часи були, повторюю, важкі, і можливість мати роботу цінувалась високо…Та не все так склалося, як гадалося. Професійне швейне обладнання було встановлене та налагоджене для роботи, але дозволу на роботу учениць не було отримано. Та все одно, для школи це був великий крок уперед. У навчально-виховній роботі теж були певні успіхи і досягнення. Наші дошки пошани у коридорах школи можуть нам нагадати про них. Це і співпраця школи із МАН та відзнака деяких учнів на обласному рівні за високий рівень роботи. Це і постійна та плідна робота танцювального клубу «Шарм», завдяки чому школа приваблювала до себе нових учнів. Це успіхи спочатку на міському, а потім і на обласному і навіть всеукраїнському рівні шкільних команд Юних Інспекторів Руху та Дружин Юних Пожежників. Нарешті, це повсякденна навчальна робота, результатами якої були і участь у міських предметних олімпіадах, і проведення предметних семінарів на базі нашої школи, і наші випускники – медалісти та просто хороші учні!

       Після виходу на пенсію Івана Федоровича школу очолила Онищенко Тетяна Яківна.

     З новою господинею школа отримала й нове обличчя, наче переродилася, засяяла по-новому. Тетяна Яківна по-хазяйськи зайнялася облаштуванням закладу. Кабінети, актова зала, учительська після євроремонту стали виглядати по-сучасному, в коридорах зазеленіли квіти у вазонах, а стіни прикрасили кращі учнівські роботи та фото світлини зі шкільного життя. Саме в цей час в школі починає працювати музей Олеся Гончара. Потреба створення музею в СЗШ №25 обумовлена завданням виховного процесу школи: виховання справжнього громадянина України. Враховуючи побажання батьківського та учнівського колективів, за ініціативи міського управління освіти і науки, адміністрацією та педагогічним колективом СЗШ №25 2006 року було прийнято рішення щодо створення літературного музею Олеся Гончара на базі школи. Чому саме Гончара? Життєвий та творчий шлях цього видатного письменника, поета, публіциста, громадського діяча (Голови Спілки письменників України, депутата Верховної Ради, члена правління Ради Миру) й просто унікальної особистості тісно пов’язані з Дніпропетровською областю та Дніпродзержинськом. Протягом року адміністрація СЗШ №25 (директор Онищенко Т.Я.) та Рада музею (у складі керівника Маляренко С.О., голови Полушкіної Л.П., учителів – філологів Парбець О.В., Вереміївської Т.С., Бешкарєвої В.П.) досконало вивчили біографію, творчість, політичну діяльність О.Гончара. Проведено декілька зустрічей з дружиною Валентиною Данилівною Гончар, рідною сестрою Олександрою Совою, в результаті було зібрано для музею унікальні експонати: особисті речі, рукописи, фотоматеріали. Відновлено моменти діяльності Гончара щодо написання роману «Собор», пов’язані з відвідинами Дніпродзержинського ДМК у 60-х роках (свідчення Д.І.Юрковського - голови профспілкового комітету ДМК у 60-х р.р.) Встановлено тісний зв’язок з музеєм у с.Суха Полтавської області, обласним архівом, музеєм Гірничої академії м.Дніпроперовська. Допомогу надали всі школи міста, письменники Дніпродзержинська, Криловецька Н.О.- заслужений учитель України, учитель української мови, племінниця О.Гончара Віра Сесь, онука Леся Гончар. Роботу над створенням експозицій виконав Синяговський С.С., макети для музею зроблено руками батьків учнів школи Дорфман М.Ю. та Горбачовою Н.В. 19.10.2007 року музей Олеся Гончара у СЗШ №25 урочисто відкрито дружиною письменника Валентиною Данилівною Гончар у присутності родичів: онуки Лесі Гончар, рідної сестри Олександри Сови, племінниць Віри Сесь та Тетяни Бондаревської. На відкритті були присутні представники СПУ, Д.Юрковський, Л.І.Піскорська, В.І.Ващенко - академік, доктор філологічних наук, М.І.Степаненко – академік, доктор філософських наук- представники кафедри філології Полтавського педагогічного інституту, І.Савченко – редактор газети «Знамя Дзержинки», учителі – філологи м.Дніпродзержинська. Досвід щодо створення музею було висвітлено керівником музею Маляренко С.О. на конференції, присвяченій 90-річчю з дня народження О.Гончара у Гірничій академії м.Дніпропетровська. 

       Час іде... Адміністрація школи змінюється. Під час відкриття музею школу очолювала Онищенко Тетяна Яківна. А статус на державному рівні музей отримав на чолі Коваленко Тетяни Олександрівни. Продовжила справу Онищенко Тетяна Яківна до 2016 року. 2017 року під керівництвом Яковенко Тетяни Василівни музею О.Гончара присвоєно звання "Зразковий музей".

       З 2019 року заклад освіти очолює Бесєдіна Ірина Євгеніївна.