1. Конституція України

2. Конвенція ООН про права дитини

3. Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства

4. Європейська конвенція про здійснення прав дітей

5. Цивільний кодекс України

6. Сімейний кодекс України

7. Кримінальний кодекс України

8. Кодекс України про адміністративні правопорушення

9. Законом України “Про охорону дитинства”

10.Закон України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”

11.Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 658 “Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі” (пп.39-41)

12.Постанова Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року № 800 “Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю”

13.Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаноїі з захистом прав дитини”

14.Постанова КМУ від 01.06.2020 № 585 (зі змінами) "Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах"

15.Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 01 лютого 2019 року № 278 “Порядок проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги”

16.Наказ Міністерства освіти і науки України від 02 жовтня 2018 року № 1047 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодія педагогічних працівників із іншими органами та службами”

17.Лист Міністерства освіти і науки від 30.10.2018  № 1/9-656 “Про перелік діагностичних методик щодо виявлення та протидії домашньому насильству відносно дітей”

Загальні  положення

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 р. в Україні був прийнятий  Закон "Про охорону дитинства", який визначає охорону дитинства стратегічним загально національним пріоритетом і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Дитина, яка постраждала від домашнього насильства (постраждала дитина), – особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (стаття 1 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”).

Будь-які дії, що вчиняються щодо постраждалої дитини у сфері захисту її прав, базуються на принципах, визначених  Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей та законодавчими актами України.

Дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, – дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров’я та розвиток у зв’язку з інвалідністю, тяжкою хворобою, безпритульністю, перебуванням у конфлікті із законом, залученням до найгірших форм дитячої праці, залежністю від психотропних речовин та інших видів залежності, жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, якіїх замінюють, від виконання своїх обов’язків, обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини.

Жорстоке поводження з дитиною – будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального  або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача  або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини (стаття 1 Закону України “Про охорону дитинства”).

• будь-яка форма рабства або практика, подібна до рабства, зокрема продаж  дітей та торгівля ними, боргова залежність, примусова чи обов’язкова праця, включаю чи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
• використання, вербування або пропонування дитини для зайняття  проституцією, виробництва творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, інших предметів порнографічного характеру;
• робота, яка за характером чи умовами виконання може завдати шкоди фізичному або психічному здоров’ю дитини;
• використання дитини в жебрацтві, втягнення її в жебрацтво (систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб);
• втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин;
• дії, що призвели до виникнення обставин, за яких дитина стала очевидцем злочину протии життя, здоров’я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканності особи;
• статеві зносини та розпусні дії стосовно дитини з використанням примусу, погрози, сили, довіри, авторитету, впливу на дитину, особливо вразливої для дитини ситуації, зокрема її розумової чи фізичної неспроможності, пов’язаних з віком, фізичних, психічних, інтелектуальних чи сенсорних порушень або залежного середовища, у тому числі в сім’ї (п. 3 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого  самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю,  затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 800 від 03 жовтня 2018 року “Деякі питання соціального захисту дітей, які  перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю”).
• Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження  честі та гідності дитини 

Держава здійснює захист дитини від:

• усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальнее насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;
• втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
• залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдженн я порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства (стаття 10 Закону України “Про охорону дитинства”).

Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правової допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги (стаття 3  Закону України “Про охорону дитинства”).

Права та обов’язки батьків

Правовий захист дітей відповідно батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (ст. 242 Цивільного кодексу України).

Правовий захист дітей відповідно є предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України “Про охорону дитинства”).

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону (стаття 12 Закону України “Про охорону дитинства”).

Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (стаття 150 Сімейного кодексу України):

1. виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;
2. піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
3. забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійногожиття;
4. поважати дитину;
5. забороняються  будь-які види експлуатації  батьками своєї дитини;
6. забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування  ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини є підставою позбавлення батьківських прав.

Виникнення загрози життю і здоров’ю дитини є підставою для відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Органи які здійснюють захист дітей від насильства

До органів та установ, на які покладаються функціїі здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать (стаття 6 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”) :

1. служби у справах дітей;
2. уповноважені підрозділи органів Національної поліції України;
3. органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти;
4. органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я;
5. центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
6. суди;
7. прокуратура;
8. уповноважені органи з питань пробації.

До загальних служб підтримки постраждалих осіб належать заклади, які, у тому числі, надають допомогу постраждалим особам:

1. центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
2. притулки для дітей;
3. центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
4. соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);
5. центри соціально-психологічної допомоги;
6. територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);
7. інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.

До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей :

1. Урядовий центр з протидії насильству – 15-47
2. Ла Страда «Гаряча лінія» для дітей: 0-800 – 500-225, 116-111 (з мобільного);
3. Ла Страда «Гаряча лінія» по запобіганню домашнього насильства:  0-800-500-005, 116-123 (з мобільного);
4. «Гарячу лінію» безоплатної правової допомоги: 0-800-213-103;
5. Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі.

Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законнихінтересів.

Координація дій різних органів і служб у напрямі подолання насильства щодо дитини

Усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, наданняїй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.

Суб’єкти соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю в процесі своєї професійної діяльності здійснюють заходи з виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, надають їм комплекс послуг у межах повноважень, визначених законодавством, інформують інших суб’єктів, органи опіки та піклування в разі необхідності здійснення комплексних заходів щодо захисту прав та інтересів дитини та надання підтримки  батькам чи притягнення їх до відповідальності. Суб’єкти соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю забезпечують ведення обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

У разі якщо у зв’язку із складними життєвими обставинами дитина тим часово не проживає чи не може проживати із своїми батьками, іншими законними представниками, її утримання та виховання можуть здійснювати родичі, сім’я патронатного вихователя, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей служб у справах дітей, інші установи для дітей (незалежно від форми власності та підпорядкування), в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.

Уповноважені органи, що здійснюють соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю, зобов’язані в максимально короткий термін запропонувати сім’ї дитини комплекс послуг, спрямованих на мінімізацію чи повне подолання складних життєвих обставин, та сприяти поверненню дитини до батьків, інших законних представників.

У разі якщо повернення дитини до батьків, інших законних представників є неможливим чи суперечить її інтересам, органи опіки та піклування здійснюють заходи  щодо надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, захисту її житлових та майнових прав, влаштування в одну із форм виховання, яка найбільше відповідає найкращим інтересам дитини (стаття 23 Закону України “Про охорону дитинства”).

Міністерство освіти і науки України з метою виконання законодавчих вимог Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” розробило спільно з Міністерством молоді та спорту України для використання у профілактичній освітній діяльності Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству. (Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству: лист від 18.05.2018 № 1/11-548.)

На підставі аналізу літератури та наукових джерел щодо запобігання і протидії насильству сформульовано рекомендації соціальним працівникам, соціальним педагогам, психологам, педагогічним працівникам, батькам у разі звернення до них постраждалих від насильства.

Порядок  проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги закріплено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01.02.2019 № 278. Працівники освіти у своїй діяльності щодо запобігання та протидії домашньому насильству керуються наказом Міністерства освіти і науки України від 02.10.2018 № 1047 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодія педагогічних працівників із іншими  органами та службами”.

Відповідальність

Адміністративна відповідальність:

Перелік правопорушень за які передбачено адміністративну відповідальність:

доведення неповнолітнього до станусп’яніння (стаття 180 КУпАП);

невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей (стаття 184 КУпАП);

вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або не повідомлення про місце свого тимчасового перебування (стаття 173 КУпАП).

Кримінальна відповідальність:

Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров’я та недоторканності неповнолітнього.

До переліку дій, які можна розглядати  як  жорстоке поводження з дітьми та за які передбачено кримінальну відповідальність відносяться :

• доведення до самогубства (стаття 120 ККУ);
• умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 ККУ);
• умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122 ККУ);
• умисне легке тілесне ушкодження (стаття 125 ККУ);
• побої  й мордування (стаття 126 ККУ);
• домашнє насильство (стаття 126 ККУ)
• катування (стаття 127 ККУ)
• необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 128 ККУ);
• погроза вбивством (стаття 129 ККУ);
• незаконне проведення аборту або стерилізації  (стаття 134 ККУ);
• неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (стаття 137 ККУ);
• експлуатація дітей (стаття 150 ККУ)
• використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (стаття 150-1 ККУ)
• примушування до шлюбу (стаття 150-2 ККУ)
• зґвалтування (стаття 152 ККУ);
• сексуальнее насильство (стаття 153 ККУ);
• примушування до вступу в статевий зв’язок (стаття 154 ККУ);
• статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (стаття 155 ККУ);
• розбещення неповнолітніх (стаття 156 ККУ);
• злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (стаття 166 ККУ);
• втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (стаття 304 ККУ);
• схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 ККУ);
• спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (стаття 323 ККУ);
• схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (стаття 324 ККУ)
• невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників (стаття 390 ККУ).

ст. 136 Кримінального Кодексу України

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження,-караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам — караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.