ЦІКАВА ОСОБИСТІСТЬ
10 груд. 2011
Невже це всього одне життя? або Спроба кіносценарію
Кадр перший. 1941-й. У глухому вінницькому селі народжується хлопчик. Радість зі сльозами. Фашистам байдуже до життя слов’янської дитини – молода мати повинна покинути і Батьківщину, і сина - її ждуть примусові роботи в Німеччині. Материна сестра їде туди замість неї. Хлопчика врятовано.
Цікава особистість
Невже це всього одне життя? або Спроба кіносценарію
Кадр перший.
1941-й. У глухому вінницькому селі народжується хлопчик. Радість зі сльозами. Фашистам байдуже до життя слов’янської дитини – молода мати повинна покинути і Батьківщину, і сина - її ждуть примусові роботи в Німеччині. Материна сестра їде туди замість неї. Хлопчика врятовано.
Кадр другий.
Хлопчик виріс, закінчив школу. Його мрія наскільки благородна, настільки і нездійсненна: він хоче рятувати людські життя. А знаєте, який конкурс в медінституті? Блискуче складає іспити. «Буду хірургом!». Але… шість років навчання «у матері на шиї»? Вже краще військове училище… А чим друге гірше першого? Там – рятувати людське життя, тут – захищати Батьківщину. До речі, за кілька тижнів навчання в медінституті встиг побувати на міжвузівських змаганнях з велосипедного спорту, в одному заїзді шосте місце, в іншому – дев’яте. Відпускати не хотіли… Але він для себе уже все вирішив.
Кадр третій.
Латвія. Даугавпілс. Військове училище. Тут і зовсім починається детектив: двигуни нових радянських літаків, секретні підручники, навіть тій власний конспект – державна таємниця, котру не маєш права винести за межі аудиторії. Додайте до цього стару німецьку фортецю, де розміщувалось училище, широченний (8 метрів!) мур в дванадцять метрів висотою. Таємничість, передчуття чогось незвідано-великого і значимого. А яка у них була форма! Поєднання мужності і вишуканості. Сам маршал Жуков приклав свою руку до її створення. Вона так і називалась: «жуківська». А ще - найкрутіший гурток того часу – парашутний. Все цікаво і все вдається. Якби не один випадок… Показові стрибки, сильний вітер, парашут після приземлення перетворився в парус. І де вже людській силі змагатися з силою вітру? Кілька днів між життям і смертю, три місяці лікування і вирок лікарів: «Від польотів відсторонити»… Але хіба сильні здаються?
Кадр четвертий.
Служити Вітчизні можна й на землі. Зенітно-ракетне училище десь у Псковській області… «Курсанте, де б ви хотіли служити по закінченню училища?» «На Півночі!» Романтик!..
Кадр п’ятий.
Командування краще знає, куди направити молодого офіцера. Далекий Схід. Кілька діб поїздом. Далі колія скінчилась… Мосту через Амур тоді ще не збудували. Підігнали паром, завантажили на нього паровоз, два десятки вагонів – і до протилежного берега. А там уже поставили весь ешелон на нові колії. Подорож продовжується. Б’юся об заклад, що ніхто з тих, хто зараз тримає в руках цю газету, так не тільки не подорожував, а і по телевізору такого не бачив! Нарешті місце призначення. «Сонячний Магадан». – 72 С! І як там люди живуть? Живуть. І не тільки живуть, а й охороняють кордони Вітчизни. А новини слухають по «Голосу Америки» (Аляска ж ближче!) А там розповідають, що у радянській військовій частині №….. - поповнення, прибув молодий офіцер на посаду начальника розвідки бойового дивізіону… Ого! Сусіди не дрімають… Вдалої служби, лейтенанте! Отака романтика.
Кадр шостий.
Що таке обов’язок, кожен військовий знає не на словах. Чи тріскучий мороз, чи завірюха, що збиває з ніг, а бойові гармати повинні бути в повній бойовій готовності. Служба дні і ночі. Стрільби на полігоні. Підрозділ Кметюка беззмінно кращий.
Кадр сьомий.
Снігова долина. Так романтично називається те місце, де довелося служити. На цьому романтика закінчується. Це - місце розташування колишніх сталінських таборів. По всій долині невисокі горбики – могили політв’язнів. Грунт мерзлий, непіддатливий. Ховали так, щоб прикрити землею. Дощі і вітри зробили своє діло: повсюди вимиті людські кістки. На одній із вимитих фаланг – деревяна бірочка: «Тухачевський». Маршал. Колись – жива легенда. Так до кінця своїх днів і не дізнався, за що… Жахлива гримаса історії. У місцевому музеї знахідки злякалися. Звідки їм було знати, що через якихось півсотні років про це все навіть можна буде говорити?
Кадр восьмий.
Знаєте місто Арзамас? А Арзамас-16? Теж місто, але абсолютно засекречене, на карті будь-яких років ви його навряд чи знайдете. Там було КБ академіка Сахарова. І там довелось служити. Ще один дотик до історії.
Кадр дев'ятий.
Пять років поспіль рота Кметюка завойовує звання «відмінної». Не часто таке буває у військовій практиці.
Кадр десятий.
«А роки – як розсідлані коні»… Відставка. Пенсія. Ви думаєте, що такі люди вміють бути пенсіонерами? Дніпродзержинськ. СЗШ №25. Команда шашкістів посіла перше місце в конкурсі «Снігова королева». Це його вихованці. Одинадцятикласники шість років поспіль завойовують перше місце у військово-патріотичних змаганнях серед шкіл міста. Завоювали б і всьоме, так навчальний заклад перестав існувати. А команда лишилась. Злившись із старшокласниками СЗШ №25, уже тут хлопці знову завойовують перші місця. А хіба може бути по-іншому? Це вже традиція. Традицій не міняють. А у кожної традиції є свій автор, натхненник.
- Іване Васильовичу, тепер можна бути спокійним?
- Та є одна мрія… Тир у нас уже є, ще б смугу перешкод, а потім…
Кадр одинадцятий.
А він ще пишеться. Життя ж продовжується.